Взято з Том 5, № 1-2, 2021
Сторінки 122 -129
Отримано 12.01.2021
Доопрацьовано 16.03.2021
Прийнято 25.04.2021
Взято з Том 5, № 1-2, 2021
Сторінки 122 -129
Анотація
У статті на історичному матеріалі розглянуто актуальне питання дослідження освітньо-професійного потенціалу гончарських осередків і шкіл України в руслі проблемипідготовки фахівців декоративно-ужиткового мистецтва в освітніх закладах нашої країни у 80-х роках ХХ ст. – на початку ХХІст. На підставі вивчення комплексу різнопланових джерел з’ясовано, що традиційні гончарські осередки сформувалися в регіонах Київщини, Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини, Поділля, Херсонщини, Волині, Галичини, Гуцульщини, Закарпаття; кожен із цих осередків мав неповторні ознаки прийомів технології, декорування, оздоблення, назви та форми виробів. Водночас здавна провідною освітньо-професійною тенденцією становлення і розвитку народного гончарства України була підготовка майстрів декоративно-ужиткового мистецтва безпосередньо відомими гончарами; пізніше, в кінці ХІХ – на рубежі ХХст., виникли школи-майстерні, художньо-промислові школи, профтехшколи, школи-артілі, майстерні народної творчості, художні училища тощо, у яких було акумульовано багатий досвід підготовки високоякісних кадрів кераміків (Полтавська гончарна школа-майстерня, Миргородський керамічний технікум, Опішнянська профтехшкола – Опішнянський завод «Художній керамік», Межегірська керамічна школа-майстерня – технологічний інститут кераміки і скла, Київська центральна експериментальна майстерня народної творчості при Державному музеї українського мистецтва, Київський художньо промисловий технікум). З’ясовано, що у 80-х роках ХХст.підготовку фахівців декоративно-ужиткового мистецтва розпочали училища культури
Ключові слова:
професійна підготовка; освітньо-професійний потенціал; гончарський осередок; декоративно-ужиткове мистецтво; керамічні регіони України