UkrainianProfessional Education

Анотація

Стаття присвячена теоретико-аналітичному осмисленню взаємозв’язку національної свідомості та національно-правової культури крізь призму проблем їх формування в сучасній Україні. Вихідною позицією обрано трактування національної свідомості як багаторівневої системи когнітивних уявлень, емоційних лояльностей і настанов дії щодо належності до політичної нації; національно-правову культуру розглянуто як інституційно опосередковану здатність суспільства відтворювати правопорядок через інтерналізацію норм, процедурну раціональність і довіру до публічної влади. Центральним механізмом трансляції ідентифікаційних смислів у правові практики визначено правосвідомість, а зовнішнім контуром верифікації цієї трансляції – стандарти верховенства права (законність, правова визначеність, заборона зловживань владою, рівність, доступ до правосуддя), які переводять дискурс про «культуру» з рівня метафор у вимір спостережуваних процедур і поведінкових ефектів. Методологічно робота спирається на поєднання інституційного підходу, порівняльно-правового аналізу та критичного прочитання емпіричних студій, що дозволяє узгодити історико-цивілізаційні нашарування з конституційно-правовими рамками й оцінити вплив освітніх, правосудових і комунікаційних каналів соціалізації. У центрі уваги авторів – проблеми формування; показано, що ключові перешкоди концентруються у трьох взаємопов’язаних блоках: інституційна незавершеність і фрагментарність політик, які породжують розрив між нормою та її передбачуваним застосуванням; дефіцит соціалізаційної інфраструктури – нерівномірність правопросвіти, регіональні асиметрії, слабкість практик участі; недостатня рутинізація справедливої процедури в точках щоденного контакту громадянина з державою, що підриває довіру та закріплює толерантність до неформальних норм

Ключові слова: